Заєць в Україні: русак рівнин і заєць білий

Державна служба статистики щороку публікує, на підставі звітів користувачів мисливських угідь, чисельність облікованих і добутих тварин^[2]. Для зайця-русака вона наводила 1 248 500 облікованих зайців у 2018 році, 1 258 700 у 2019 році та 1 227 400 у 2020 році, за обсягів добування відповідно 154 700, 158 400 і 155 600 тварин^[2]. Отже, заявлена чисельність з року в рік залишалася близькою, а добування становило приблизно одну восьму облікованого поголів'я^[2].

Служба статистики зазначає, що ці дані не охоплюють Автономну Республіку Крим, місто Севастополь і частину Донецької та Луганської областей^[2]. Ідеться про облік, який проводять користувачі угідь, а не про наукові інвентаризації. Про біологію виду див. нашу статтю Заєць-русак.

За Червоною книгою України заєць білий має природоохоронний статус «рідкісний»^[3]. Тривалий час його вважали зниклим у країні або лише таким, що заходить з Росії та Білорусі; нині його присутність підтверджено на півночі Сумської, Чернігівської та Житомирської областей, а в сусідній Рівненській області вона припускається^[3].

Червона книга оцінює, що в Україні живе кілька сотень особин, з них до 50 — у Поліському природному заповіднику та його околицях^[3]. Серед причин зменшення чисельності вона називає вирубування лісів, браконьєрство та посилення хижацтва з боку лисиці^[3]. Вид охороняється, зокрема, в Деснянсько-Старогутському національному природному парку, Поліському та Рівненському природних заповідниках^[3].

Ведення мисливського господарства здійснюють користувачі мисливських угідь на підставі договору з центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері лісового та мисливського господарства^[1]. Мисливські угіддя надають обласні ради за поданням цього органу на строк не менше п'ятнадцяти років і площею не менше 3 000 гектарів^[1]. Обласні державні адміністрації забезпечують додержання законодавства і можуть обмежувати користування угіддями та полювання^[1].

В Україні саме закон визначає для кожного виду період, протягом якого можливе полювання; заєць-русак значиться в ньому разом із кролем диким^[1]. У межах цього періоду конкретні дати відкриття і закриття полювання, дні полювання та норми добування на одного мисливця встановлює кожен користувач мисливських угідь за погодженням із компетентним центральним органом виконавчої влади та обласною державною адміністрацією, після чого їх доводять до відома населення^[1]. Ми не наводимо дат: звертайтеся до користувача відповідних мисливських угідь.

Закон ставить вилучення мисливських тварин з метою їх розселення в нових місцях проживання в залежність від дозволу центрального органу виконавчої влади у сфері охорони навколишнього природного середовища^[1]. Він також передбачає відповідальність за переселення, акліматизацію та схрещування мисливських тварин без дозволу, а також за ввезення на територію країни чи вивезення з неї мисливських тварин з порушенням встановлених правил^[1]. З усіх практичних питань звертайтеся до цього органу та до компетентної обласної державної адміністрації.

Наш посібник про повернення зайців у природу нагадує, що завезення тварин не замінює ні середовища існування, ні подальшого моніторингу. GIBIS, господарство з розведення дичини в комуні Шат (департамент Ізер, Франція), вирощує там молодих зайців і пропонує також диких зайців, відловлених у Центральній Європі: див. наші зайці.